Телецикл робіт про славетну родину Косачів-Драгоманових Філії НТКУ «Волинська регіональна дирекція» поповнився фільмом «Королівська історія з Колодяжного» (автор сценарію і режисер Марія Андрушко, редактор Ольга Куліш, оператор-постановник Валерій Фетисов, асистент оператора Микола Дмитрук, режисер монтажу Анжела Шабала, художник-графік Микола Кушнірук, текст читали актори Світлана Органіста і Дмитро Мельничук, запис звуку у студії «Муза» Андрія Жирнова).
Лесі Українці належить відома елегія «До мого фортепіано», яка й спонукала до журналістського дослідження про історію інструмента. У фільмі вперше оприлюднюється лист Ізидори Косач-Борисової, молодшої сестри славетної поетеси (він нині зберігається у Київському Музеї Лесі Українки), у якому Ізидора Петрівна повідомляє про трагічну долю Лесиного рояля: «…під час Першої світової війни він згорів». Але легко уявити інструмент можна за ідентичним. Лесина сестра придбала такий же рояль для своєї доньки Ольги. Емігруючи з України, Косачі змушені були залишити його у Києві.
Знімальна група розшукала Костянтина Петрова, сина зятя Ізидори Косач, який добре пам’ятає рояль французької фірми «Pleyel» (у перекладі з фр. – «рояль» означає «королівський»). Використовується також відеозапис спогаду про інструмент Лідії Мищенко – приятельки Ольги Косач-Кривинюк, молодшої Лесиної сестри. Серед учасників фільму – письменник Іван Чернецький: він у шістдесятих роках минулого століття працював у Волинському краєзнавчому музеї і перевозив раритетний рояль зі столиці до Колодяжного, де Косачівська хата, за Оленою Пчілкою, «без фортепіяна була б якоюсь пусткою».
Нині музика з Лесиного білого будиночка полинула завдяки реставрації інструмента народною артисткою України Наталією Свириденко, яка зі знімальною групою емоційно й щиро поділилась про це своїми враженнями. Цінність інструмента у тому, що він відтворює епоху, в якій жила і працювала поетеса, розкриває найвищі духовні цінності, які сповідували Косачі. Адже відомо, що Леся не уявляла свого життя без музики. І якби не хвороба, з неї вийшов би, за словами Ольги Косач-Кривинюк, композитор.
Фільм не відбувся б без активного сприяння у його підготовці провідних музеїв Лесі Українки у Києві, Колодяжному, Новограді-Волинському, Луцьку, Волинського краєзнавчого музею. Використовуються також портрети Лесі Українки в живописі та графіці відомих майстрів пензля, у тому числі прижиттєвих – І.Труша, Ф.Красицького (копія К.Крилова). Сценічний образ Лесі Українки – у виконанні Заслуженої артистки України Світлани Органістої.
В архіві філії – фільми про усіх найближчих для Лесі з родини Косачів, за винятком Михайла та Оксани. Отож, свою десяту роботу цього телециклу знімальна група у цьому ж складі має намір відзняти про старшого сина і брата у родині – Михайла Петровича Косача, найбільшого друга поетеси, якого з нею називали одним іменем – «Мишолосія».