На Волині лежача жінка витрачає пенсію на облаштування реабілітаційного притулку для людей із особливими потребами. Її садять на візок, вона сама долає десятки кілометрів у магазини і купує те, що треба для ремонту. Потім усе, знову ж таки, на візочку доправляє у притулок і контролює роботу майстрів. Жінка хоче, аби в цьому будинку люди забули про свої проблеми і почувалися як удома.
30 років тому вона перестала ходити. Що втрачає сили, відчула на уроках фізкультури. Зокрема, стала повільніше бігати, падати. Жанна злягла. Лікарі розводили руками. Лише сказали: міопатію Ерба не лікують ніде.
Місцева фельдшерка Марія Борщ знає Жанну з дитинства. Вони — родичі по чоловікові. Каже: ради недузі немає. Бути родині тягарем Жанна не захотіла і попросилася в притулок біля Дому молитви. Тут знайшла себе в благодійності й почувається вільніше.
«Росла вона такою здоровою нормальною дитиною, але потім хвороба нежданно-негадано скувала її. І вона так по лікарнях, по санаторіях. Ну іще одне, що в неї мама так рано померла, вона лишилася сиротою… Вона молодець. Тому що не кожна здорова людина може взяти на себе таке навантаження, щоб ремонти в наш час робити. Хто ж їй допомагає? Що ж я не чула, щоби якісь спонсори допомагали їй», – розповіла Марія Борщ.
Пані Жанна дуже любить читати, а ще — займається репетиторством із англійської, розповсюджує косметику. Все зароблене витрачає на притулок. Ідея закладу полягає в тому, аби кожен зміг тут жити самостійно. А якщо з’являться ті, хто взагалі не має помешкання — готова поселити тут назавжди й найняти доглядальників. От тільки коли пані Жанна облаштує притулок — невідомо. Якщо звертається кудись по допомогу, її одразу запитують: чи зможуть там відпочивати учасники АТО? І їм там буде місце, каже пані Жанна. Однак і неповносправні потребують уваги.