Незабаром виповниться 58 років від початку Кенгірського повстання – однієї з найкривавіших сторінок Гулагу. Маловідомі його епізоди воскресали у розповідях учасників години-реквієму під назвою «Лиш сорок днів ви були на свободі». Захід відбувся у Нововолинській центральній міській бібліотеці за участю школярів, вчителів, представників громадськості гірничого міста та живого свідка кенгірської трагедії Анастасії Чеховець.
Анастасії Чеховець зараз за 80. Шість юних своїх років жінка провела на цегельні кенгірського спецтабору № 4 “Степлаг» для політв’язнів у Казахстані, за сотні тисяч кілометрів від рідного села Деречин Іваничівського району. За сповідування національної ідеї її, 20 річну, зарахували до ворогів народу і прирекли мало не на смерть.
42 дні тривала кенгірська трагедія. А 26 червня 1954 року, – згадує Анастасія Чеховець, – відкрилися брами, у спецтабір увійшло більше тисячі озброєних військових. Із бараків приречених на смерть людей виганяли на господарський двір під гусениці танків і кулеметний вогонь.
Учасниця години-реквієму у Нововолинській центральній міській бібліотеці , вчителька англійської мови четвертої школи гірничого міста Людмила Власюк вважає, що з цієї трагічної сторінки історії нашого народу настав час зняти печатки секретності. Про неї повинна знати молодь.
Кенгір – символ невмирущості людського духу серед пекельних мук, – наголошували на годині-реквіємі її учасники. Проте ці трагічні сторінки повстання політв’язнів за колючим дротом на уроках історії у школі згадують лише епізодично.
У Нововолинську донедавна мешкало троє політв’язнів спецтабору «Степлаг». Двоє з них уже відійшли у вічність. А скільки їх товаришів полягло у нерівній борні за колючим дротом 58 років тому. Тож приходять на пам’ять поетичні рядки: « І лежать у казахській землі нумеровані сестри мої. А над ними тюльпани цвітуть. І над степом червоним гудуть вже не танки – пухнасті джмелі. Спіть, повстанці в Кенгірській землі».